Дотримання тимчасового інтервалу між ін`єкцією мозкового екстракту донорів і перевіркою навички у реципієнта

Надзвичайно важливим, на думку G. Ungar, є дотримання тимчасового інтервалу між ін`єкцією мозкового екстракту донорів і перевіркою навички у реципієнта, між часом останнього сеансу навчання і отриманням мозкового екстракту, яка повинна складати, на думку автора, відповідно не менше 10 і 6 днів.

Характерно, що хімічний перенесення виробляється навички спостерігався і в тому випадку, коли тварин-реципієнтів не вчили, а лише поміщали в подібну експериментальну ситуацію (наприклад, поміщали в темне відділення камери без електричного впливу). Було переконливо показано, що перенесення досвіду не пов`язаний з передачею специфічного агента, пов`язаного зі стресом [Ungar G., 1977, 1979].

З`ясовуючи хімічну природу фактора боязні темноти, G. Ungar [1977] припустив, що він являє собою пептид, який утворює комплекс з РНК, дисоціюють при відповідному рН середовища. Цей комплекс виявляється в цитоплазмі або в синаптичних з`єднаннях. Однак згодом G. Ungar зазначив, що низький ступінь очищення РНК в виділених мозкових екстрактах не дозволяє вважати РНК основним фактором перенесення досвіду.

Про це ж свідчать результати досліджень F. Bianco з співавт. (1976), в яких введення крисамдонорам екстрактів мозку, збагачених фракцією РНК, не забезпечувало можливості перенесення виробленого досвіду умовного активного уникнення. Навпаки, введення однієї пептидного фракції було досить ефективним, бо тварини-реципієнти досягали оптимального критерію навчання, як і крисидонори, за 8 сеансів. Обробка факторів перенесення навичок протеолітичнимиферментами викликає їх інактивацію і неможливість подальшого навчання, що також дозволяє думати про поліпептидного природи фактора [Domagk G. F. et al., 1976].

Використаний потім G. Ungar метод біопроб, що включає виділення активного пептиду, його очищення, структурну ідентифікацію, синтез і порівняння біологічної активності синтезованого і виділеного з мозку пептиду, визначення його змісту в різних тканинах, дозволив йому виділити цілий ряд пептидів, що обумовлюють специфічні форми поведінки. До теперішнього часу виділено скотофобін (пентадекапептиду), що визначає боязнь темряви, амелітін (гексапептид: глуалаглутірсерліз), що синтезується під час звикання щурів до звуку електричного дзвінка, хромодіопсіни - пептиди, виділені з мозку золотих рибок, навчених уникати тієї частини акваріума, стінка якого пофарбована в блакитний або зелений колір. Цікаво, що введення скотофобін в шлуночки мозку золотих рибок також виявило феномен боязні темноти, який зникав після видалення епіфіза. Показано [Satake N. et al., 1979], що ця дія скотофобін пов`язано зі зменшенням вмісту мелатоніну та, можливо, серотоніну і N-ацетілсеротоніна.

З мозку кролика отриманий нанопептід, що викликає сон і поява дельтаволн на ЕЕГ [Schoenenberger G. H. et al., 1977]. З мозку золотих рибок, навчених плавання в горизонтальному положенні з прикріпленим поплавком, виділений і очищений пептид, що містить від 20 до 25 амінокислот [Shashoua V. E., 1977].

Виділено також цілий ряд пептидів у мишей, навчених побежкой в лабіринті, і у щурів, навчених пасивного уникнення електрошоку в камері з платформою. Г. А. Вартанян і Ю. В. Балабанов (1979) виділили низькомолекулярний пептид, що фіксує позиційну асиметрію у інтактних щурів після введення екстрактів мозку донорів з віддаленої половиною мозочка. S. Schreiber і співавт. (1977) відзначали підвищення чутливості інтактних мишей до аудіогенних судом при введенні їм екстрактів мозку щурів з епілепсією. Деякі з цих пептидів вже синтезовані.

Введення їх тваринам-реципієнтам викликало у останніх аналогічні поведінкові реакції. Проте до останнього часу багато авторів вважають, що феномен переносу навичок від однієї тварини до іншої шляхом ін`єкції мозкових екстрактів вимагає подальшого експериментального підтвердження [Rainbow Т. С, 1979].