Вегетативна нервова система

Вегетативної (автономної) називають частина нервової системи, яка, регулюючи роботу всіх органів і тканин, забезпечує сталість внутрішнього середовища, життєдіяльність і пристосування організму до мінливих зовнішніх умов. До складу вегетативної нервової системи входять надсегментарні апарати (лимбико-ретикулярний комплекс, гіпоталамус, скупчення клітин у довгастому і середньому мозку) і сегментарні апарати (бічні роги спинного мозку, симпатичний стовбур, вісцеральні вузли та сплетення).

Робота всіх рівнів вегетативної нервової системи цілком заснована на автономності, саморегуляції і автоматизмі. Загальновідомо, що значна частина вегетативних реакцій не підпорядкована контролю і не може бути змінена за бажанням.

Уявлення про структуру, функціях і патології вегетативної нервової системи формувалися протягом всього XIX століття за участю німецьких, французьких і російських вчених. Трофічні зміни в шлунку при базальних менінгітах описав К. Рокитанський, мігрень - М. Ромберг, синдром ангіодистонічних порушень в кінцівках - М. Рейно, гіпоталамо-гіпофізарно порушення - П`єр Марі і т. Д.

Віденські лікарі X. Епінгер і Л. Гесс (1910) встановили, що ряд захворювань внутрішніх органів розвивається на тлі вегетативної дисфункції. Переважання тонусу парасимпатичного відділу привертає до бронхіальної астми, виразкової та жовчнокам`яної хвороб, симпатичного - до синдрому Рейно, цукрового діабету, тиреотоксикозу, гіпертонічної хвороби. Великий внесок у вивчення вегетативної нервової системи внесли також В. Я. Данилевський, В. М. Бехтерєв, Н. А. Миславський, Д. Ленглі, Л. А. Орбелі, К. М. Биков, Г. І. Маркелов, А . М. Грінштейн, Н. І. Гращенков і ін.